Відмова лікаря прийняти пацієнта дедалі частіше стає приводом для конфліктів. Утім, закон чітко визначає межу між допустимим рішенням медика і порушенням прав людини.
Пацієнти нерідко чують у кабінетах формулювання на кшталт «це не моя спеціалізація» або «зверніться до іншого лікаря». Юристи та медичні експерти пояснюють: проблема часто виникає через нерозуміння прав обох сторін.
За чинним законодавством лікар справді може відмовитися від надання повноцінної медичної допомоги.
Але лише за чітко визначених умов.
Йдеться про ситуації, коли медик не має відповідної спеціальності чи необхідної кваліфікації. У такому разі він не зобов’язаний брати пацієнта на лікування, проте повинен діяти за стандартами – надати первинну консультацію або скерувати до профільного фахівця.
Важливий нюанс: направлення може оформити будь-який лікар, а не лише сімейний. Це прямо передбачено правилами системи охорони здоров’я.
Водночас існує червона лінія, яку переступати заборонено.
Відмова не може створювати загрозу життю чи здоров’ю людини і не стосується випадків, що потребують невідкладної допомоги. У медичному праві такі дії вважаються порушенням, особливо якщо пацієнту не пояснили подальший маршрут лікування або не запропонували альтернативу.
Окрему увагу фахівці звертають на дискримінацію.
Відмовляти через вік, стать, соціальний статус чи діагноз заборонено. Такі дії можуть мати серйозні юридичні наслідки для медика та закладу.
Якщо пацієнт вважає відмову неправомірною, радять не залишати ситуацію без фіксації.
- зафіксувати відмову письмово або усно
- залучити свідків або засоби зв’язку
- звернутися з офіційною претензією до керівництва медзакладу
- у разі загрози життю викликати швидку або звернутися до іншого закладу
- за потреби подати скаргу до МОЗ, НСЗУ або до суду
Фахівці наголошують: чітко вибудуваний маршрут пацієнта і нормальна комунікація між лікарем та людиною значно знижують ризик конфліктів.
А в медицині час – це часто вирішальний фактор.