Панічна атака часто застає зненацька – без очевидної загрози, без попередження. Серце шалено прискорюється, дихання збивається, з’являється запаморочення і відчуття смертельної небезпеки. І все це – навіть у фізично здорової людини.
За оцінками дослідників, з таким станом бодай раз у житті стикається до третини людей. Психологи пояснюють: у момент атаки організм працює так, ніби тікає від реального хижака.
Механізм запускається миттєво. Коли мозок фіксує реальну або навіть уявну загрозу, таламус перекидає сигнал до мигдалеподібного тіла – центру обробки страху. Далі інформація надходить до гіпоталамуса, а він активує наднирники.
У кров викидаються адреналін і кортизол. Тіло переходить у режим виживання.
“Ми переходимо на автоматичну частину себе. Свідомий розум не контролює ситуацію”, – пояснює клінічний психолог доктор Рід Вілсон.
Зіниці розширюються. Серцебиття і дихання пришвидшуються. Думки звужуються до одного – пошуку загрози. Кров відливає від пальців рук і ніг до життєво важливих органів.
Тіло готується боротися або тікати. Навіть коли небезпеки немає.
Фахівці наголошують: панічна атака не завжди виникає через зовнішній страх. Пусковим механізмом можуть стати й внутрішні тілесні сигнали.
Клінічний нейропсихолог доктор Джастін Файнстайн звертає увагу на особливу роль дихання. За його словами, інколи напад провокує відчуття браку повітря.
Саме тому панічні атаки іноді починаються нізвідки.
В окремих випадках амігдала не активує страх, а навпаки – пригнічує дихання, намагаючись заспокоїти організм. Так виникає амігдально-спричинене апное – мимовільна затримка дихання, яку людина може навіть не помітити.
“Мигдалина може повністю зупинити ваше дихання, і ви навіть не усвідомите, що перестали дихати”, – каже Файнстайн.
Якщо такі короткі затримки дихання повторюються протягом дня – через стрес, поспіх або перевантаження – у крові зростає рівень CO₂. Хеморецептори, які стежать за газовим балансом, сприймають це як небезпеку.
І запускають паніку.
“Хеморецептивна система – ключова частина панічних атак”, – додає нейропсихолог.
Саме тому фахівці радять уважніше ставитися до власного дихання і тренувати його усвідомлене регулювання.
Мета – утримувати рівень CO₂ посеред робочого діапазону, на який налаштовані хеморецептори.
Психологи також наголошують: знизити ризик панічних атак можуть прості, але системні кроки.
- контроль споживання кофеїну;
- повноцінний сон;
- регулярна фізична активність;
- практики майндфулнес – медитації та усвідомлені паузи.
Панічна атака виглядає як раптовий збій. Насправді ж це складна реакція нервової системи, яка працює на випередження – навіть тоді, коли небезпека існує лише всередині.