Наталія Петрик, старший лейтенант соціальної служби волинського підрозділу Національної гвардії України, стала частиною військової служби після особистої трагедії. Її батько загинув восени 2025 року, обороняючи Україну, що стало поштовхом для її рішення служити в рядах Нацгвардії.
До того, як потрапити до лав Нацгвардії, Наталія працювала адміністраторкою у закладі харчування, не плануючи військової кар’єри. Однак смерть батька, який був військовим і завжди надавав їй приклад справжнього патріотизму, змінила її життєвий шлях.
«Мій тато завжди казав: якщо можеш допомогти – допоможи. Він був військовим, для мене – прикладом справжнього чоловіка, патріота і батька», – згадує Наталія.
Попри великий біль від втрати, Наталія вирішила продовжити справу батька, ставши частиною соціальної служби Нацгвардії. Її робота включає допомогу військовослужбовцям, які повертаються після поранень, а також родинам загиблих і зниклих безвісти. Вона організовує психологічну підтримку, допомагає з оформленням документів і надає необхідну підтримку тим, хто пережив складні випробування.
«Соціальна робота – це не про звіти, а про серце, яке щодня відчуває чужий біль. Іноді достатньо просто вислухати людину, щоб вона знову повірила в себе», – зазначає офіцерка.
Зі своїми колегами Наталія супроводжує тих, хто повертається з війни, підтримує родини полеглих, надає необхідну допомогу на всіх етапах адаптації та реабілітації. Для неї кожен випадок – це шанс допомогти людям, які пережили найважчі моменти в своєму житті.
«Кожна історія особлива. Хтось потребує просто розмови, а хтось – поради й підтримки. Людина, яка втратила близького чи пройшла полон, має знати, що вона не сама», – зазначає Наталія.
Попри гіркоту втрати, Наталія щодня підтримує інших і вірить у майбутню перемогу. Вона відчуває, що кожен її день служби – це ще один крок до перемоги України.
«Коли одягаю форму, відчуваю, що тато поруч. Він хотів, щоб я служила. Тепер кожен день моєї служби – це ще один крок до нашої перемоги», – ділиться Наталія Петрик.
