У Луцьку Свято-Василівський жіночий монастир готує різдвяну вечерю для безпритульних, малозабезпечених та переселенців. Така ініціатива тут не обмежується святами — допомога нужденним і підтримка військових триває щодня вже п’ятий рік поспіль.
Свято, яке відчувається кожного дня
Як розповідає ігуменя Анастасія, різдвяна трапеза в монастирі не кардинально відрізняється від буденних обідів. Основною залишається кутя, яку готують не лише до Різдва, а й на Водохреще. До свят додають кілька особливих страв і гостинців, аби люди відчули урочистість події.
“Ми стараємося, щоб люди відчули саму подію Різдва Христового. Тому на свята завжди готуємо щось особливе — ті страви, які відповідають цьому дню”, — каже ігуменя Анастасія.
До 300 людей щодня — без вихідних
Благодійна їдальня монастиря працює щодня без перерв. У середньому тут годують до 300 людей на день, а у вихідні та під час великих свят — до 350. Приміщення облаштоване так, щоб відвідувачі могли поїсти без поспіху та тисняви.
“Це дуже багато людей. Але ми працюємо вже п’ятий рік і намагаємося тримати той максимум, який реально можемо забезпечити”, — пояснює настоятелька.
Хто приходить по підтримку
Першими відвідувачами їдальні були безхатьки. Їхні постійні прохання про їжу стали приводом для створення окремого простору, де можна нагодувати людину у нормальних умовах. З часом склад відвідувачів змінився: нині більшість — це пенсіонери, яким не вистачає коштів навіть на лікування і комунальні послуги.
- безпритульні та люди без постійного житла
- пенсіонери, які потребують допомоги з харчуванням
- внутрішньо переміщені особи, особливо в перші місяці повномасштабної війни
На піку навантаження у 2022 році за день могли прийти понад 500 осіб. Нині більшість переселенців отримують допомогу через державні служби, а монастир залишає підтримку тим, хто справді її потребує.
Підтримка війська — без календаря
Від початку повномасштабного вторгнення монастир допомагає українським захисникам. Спершу це були продукти, одяг та берці. Згодом допомога перетворилася на забезпечення підрозділів FPV-дронами: монастир збирає пожертви та передає їх команді волонтерів, яка виготовляє техніку без посередників.
“Поїздки до військових відбувалися майже щомісяця. Зараз — рідше, бо збирати кошти стало складніше. Але допомога триває стільки, скільки її потребують захисники”, — зазначає ігуменя Анастасія.
Зворотній зв’язок від військових дозволяє волонтерам вдосконалювати техніку відповідно до змін на фронті. Допомога тут не залежить від свят чи дат — вона щоденна, як і турбота про тих, хто потребує.
Різдвяна вечеря у Свято-Василівському монастирі — це більше, ніж традиція. Це щоденна праця, яка нагадує: ніхто не повинен залишатися сам на сам із холодом, порожнім столом або відчуттям покинутості.
