Серце 50-річного молодшого сержанта Володимира Карпука зупинилося 1 травня 2026 року внаслідок важкого інсульту. Захисник перебував у комі після гіпертонічного кризу, що стався під час служби. Громада Ковеля провела свого земляка в останню земну дорогу з особливими почестями. Про життєвий шлях воїна та волонтера розповів міський голова Ігор Чайка.
Життя Володимира було нерозривно пов’язане з рідним містом. Він народився 17 грудня 1975 року. Після навчання у Шацькому лісовому технікумі та строкової служби чоловік працював на місцевих підприємствах. Зокрема, у КП «Добробут», «Ковельтепло» та на залізниці.
Війна для нього розпочалася ще одинадцять років тому. У 2014 році він свідомо обрав шлях захисника держави. Володимир підписав контракт і півтора року провів у розвідці. Командир завжди дбав про життя шістьох своїх підлеглих бійців. Його професіоналізм відзначили пам’ятною медаллю військової розвідки.
АТО залишило глибокий слід у душі чоловіка. Він втратив близького друга-побратима з Черкащини. Бойові спогади часто приходили до нього у снах.
Душевний спокій ковельчанин шукав у тиші волинської природи. Його пристрастю стали полювання та риболовля на озері Святому. Разом із мамою вони могли тижнями жити в наметах. Це був його спосіб відновити внутрішню рівновагу.
З початком повномасштабного вторгнення Володимир знову став у стрій. Спочатку він патрулював місто у складі добровольчого формування. Тоді ж доля подарувала йому зустріч із Наталею.
Вони створили міцну та щасливу родину. Чоловік став рідним для дітей та онука своєї обраниці. Маленький Дамір бачив у ньому справжнього дідуся.
Особлива сторінка біографії Карпука – дружба з британцем Девідом Гастоном. Іноземний волонтер приїхав із Великої Британії, щоб особисто попрощатися з другом. Разом вони долали тисячі кілометрів до лінії фронту.
Володимир неодноразово супроводжував гуманітарні місії на небезпечний схід. Спільний ризик перетворив їхні стосунки на справжнє братерство.
Найважчим випробуванням для нього стала евакуація полеглих воїнів. Одного разу він супроводжував тіла трьох Героїв на Волинь. Це була найдовша дорога в його житті.
Мобілізували Володимира у лютому поточного року. Через стан здоров’я він служив у районному ТЦК. Виконував обов’язки у відділі селища Стара Вижівка.
Трагедія сталася прямо під час несення служби 10 квітня. Раптовий напад хвороби призвів до того, що чоловік знепритомнів. Лікарі боролися за нього понад два тижні.
Девід Гастон пригадав, що Володимир мав “секретну зброю”. Це був неперевершений український гумор та «дядько Гугл». Британський ветеран був вражений стійкістю свого товариша.
Він завжди відчував підтримку друга на передовій. Вони відвідували цивільних і військових у найгарячіших точках. Це були Слов’янськ, Куп’янськ та зруйнований Бахмут.
Британець зізнався, що саме Володимира обрав би напарником з-поміж усіх. Їх об’єднувало глибоке розуміння того, що таке бути солдатом. Це була безумовна довіра двох чоловіків.
— Вова називав мене «мій англійський брат». Це найбільший комплімент, який я колись чув. У британській армії ми говоримо: солдат ніколи не загинув, поки його ім’я пам’ятають. Скільки мені доведеться жити, я завжди згадуватиму його ім’я, тому що він був справжнім і відданим другом, — поділився він особливо особистими словами на завершення своєї промови.
Міська рада висловила щирі співчуття всій великій родині померлого. Громада дякує йому за вірність і небайдужість до долі України. Пам’ять про нього залишиться у серцях ковельчан.
Спочиватиме захисник на Алеї Героїв. Його поховали на міському цвинтарі Ковеля.