У Луцьку чоловіка затримали працівники ТЦК, а за тиждень його знайшли мертвим у річці в Миколаєві. Історія Володимира Гладунця, розказана його дружиною Русланою, викликає глибоке занепокоєння: з моменту мобілізації до моменту смерті він перебував у стані дезорієнтації, а допомоги так і не отримав.
Затримання і дивна подорож
2 квітня Володимира доправили з Луцька в Житомир через гіпертонічний криз. Після обстеження його перевели на полігон у Рівному, а далі — до навчального центру в Миколаєві. Наступного дня чоловік телефонував дружині і запевняв, що перебуває на трасі біля Ковеля. Володимир був дезорієнтований, не пам’ятав, що відбувалося, і не розумів, де знаходиться.
Поліція повідомила родині, що він був одягнений, мав документи, але не орієнтувався в просторі. Його мали доправити до військової частини, та пізніше повідомили, що він начебто втік із підрозділу вночі — на 240 км — пішки. Руслана Гладунець стверджує, що це фізично неможливо, адже чоловік був у тяжкому психоемоційному стані.
Миколаїв: лікарня, психіатрія і зникнення
Після цього Володимира ще кілька разів знаходили патрульні в дивному стані — босим, у чужому приміщенні, дезорієнтованим. Його привезли у Військову службу правопорядку, потім — у психіатричну лікарню. Черговий лікар хотів госпіталізувати його, але керівництво заборонило.
«Його не зареєстрували, бо не було підстав. У системі він не проходив», — пояснили у медзакладі.
Військові повідомили родині, що чоловіка забрала Кіровоградська ВСП. А згодом визнали — він таки перебував у них і після бесіди підписав якісь документи. Що саме — невідомо.
Пошуки і трагічний фінал
Руслана з сестрою Володимира самотужки почали його розшукувати в Миколаєві. Одна зі свідків, працівниця заправки, розповіла, що бачила чоловіка, вкритого землею, який говорив про «жінку, яку вбивають». Він виглядав дезорієнтованим і зляканим.
Зрештою Володимира знайшли мертвим у річці. У поліції повідомили, що ознак насильницької смерті не виявили і справу закрили. Дружина досі не має документального підтвердження, за якою частиною був закріплений її чоловік, і чекає відповідей від усіх дотичних структур.
Немає відповіді — немає справедливості?
Сьогодні Руслана Гладунець вимагає розслідування: хто понесе відповідальність за те, що чоловік у стані психічної дезорієнтації опинився без медичної допомоги і загинув? Чому лікарі відмовили в госпіталізації, а військові — не визнали його непридатним до служби, попри довідки про хвороби?
«Я звернулась у військову прокуратуру. Бо не вірю, що це просто трагічний збіг. Я вірю, що хтось не зробив свою роботу», — каже Руслана.
Історія Володимира Гладунця — це не лише особиста трагедія. Це запитання до системи, яка мала би захищати — а в результаті залишила людину наодинці зі станом, який вимагав медичної допомоги. І відповідей на ці запитання досі немає.