Український ринок праці демонструє парадоксальну ситуацію: поки світ фокусується на гендерному паритеті, вітчизняні роботодавці переважно не бачать системної проблеми у різниці оплат. Дослідження «Барометр ринку праці» виявило, що більшість компаній не відстежують гендерний баланс у фінансах. Вони схильні вважати, що рівень доходу – це лише результат індивідуальних домовленостей із конкретним кандидатом.
Проте цифри свідчать про інше. 22% опитаних роботодавців визнають: жінки частіше погоджуються на менші гроші, ніж чоловіки. Коли йдеться про ідентичний обсяг роботи, жінки нерідко заявляють очікування, які на 11 – 20% нижчі за чоловічі. Ці дані практично дублюють показники Global Gender Gap Report 2025 від World Economic Forum, де офіційний розрив в оплаті праці (pay gap) в Україні зафіксовано на рівні 18%.
Фактично бізнес сприймає таку переговорну поведінку як звичайну ринкову реальність, а не як системний перекіс. Три чверті підприємств взагалі не проводять моніторинг того, чи існує у них нерівність за статевою ознакою. Відсутність аналізу заважає побачити причини для змін, перетворюючи питання справедливості на справу везіння під час співбесіди.
Попри стагнацію в багатьох секторах, у звітах аналітиків з’являються перші сигнали трансформації. Кожен десятий роботодавець вважає, що за останні роки запити жінок і чоловіків нарешті зрівнялися. Більше того, 7% компаній помітили нову тенденцію: іноді жінки навіть декларують вищі побажання щодо винагороди. Це лише точкові зміни, проте вони вказують на поступовий злам старих поведінкових стереотипів.
Складність ситуації посилюється структурою економіки. Майже чверть загального розриву (24%) зумовлена тим, що жінки масово представлені у сферах із традиційно низькими окладами. Йдеться про такі галузі:
- Освіта
- Охорона здоров’я
- Сфера догляду
Брак моніторингу як перешкода для розвитку
Дослідження «Барометр ринку праці» підкреслює, що головною перешкодою є відсутність внутрішнього аудиту в компаніях. Без системного вимірювання різниці в оплаті бізнес не відчуває потреби в корекції своєї політики. Це робить шлях до рівності хаотичним і залежним від особистих якостей шукача роботи, а не від стратегії корпорації.
Світові тенденції, згідно з Global Gender Gap Report 2025, також не втішні – економічний розрив скорочується вкрай повільно. За прогнозами експертів, людству знадобляться десятиліття для досягнення повного паритету. Україна намагається триматися в межах європейської динаміки, проте без активних управлінських кроків цей шлях буде надто довгим.
Для воєнної економіки України питання зарплатного паритету має прагматичне значення. В умовах дефіциту кадрів та міграційних викликів недооцінена праця – це втрачений ресурс для держави. Рівні доходи безпосередньо стимулюють споживчий попит, збільшують податкові надходження та зміцнюють фінансовий стан українських родин.
Аналітики GRC.ua констатують очевидний розрив між тим, як роботодавці сприймають ситуацію, і тим, якою вона є насправді. Більшість вважає проблему неіснуючою або списує її на скромність самих кандидатів. Лише критично мала частина бізнесу перетворює подолання pay gap на частину своєї системної корпоративної культури.
Війна змусила ринок праці змінюватися швидше, ніж будь-які державні реформи. Через мобілізацію та брак людей компанії почали відмовлятися від застарілих кадрових шаблонів. Старі гендерні ролі втрачають свою силу, відкриваючи нові можливості, але старі фінансові дисбаланси все ще потребують уваги.
Наразі бізнес демонструє готовність наймати жінок на позиції, які раніше вважалися виключно «чоловічими». Проте наступним важливим іспитом для ринку стане впровадження регулярного гендерного аудиту зарплат. Тільки за такої умови Україна зможе скоротити розрив швидше, ніж це пророкують песимістичні прогнози глобальних індексів.