У головному мозку людини вперше виявили мікропластик. Нові дані міжнародної групи науковців показують: ці частинки можуть запускати процеси, пов’язані з розвитку хвороб Альцгеймера і Паркінсона.
Дослідники проаналізували, як саме пластик впливає на найвразливішу систему організму, і виокремили п’ять механізмів його потенційної токсичності. Висновки тривожні.
Починається все з імунної реакції. Мікрочастинки мозок сприймає як небажаних «прибульців». Як наслідок – запалення, яке саме по собі є шляхом до руйнування нервових клітин. Другий фактор – окислювальний стрес. Він виникає тоді, коли організм перестає встигати нейтралізовувати надлишок вільних радикалів.
Далі – бар’єр між кров’ю та мозком. Він існує, щоб не пропускати токсини. Але мікропластик здатний порушувати його цілісність.
- стимуляція імунних клітин, що посилює запалення;
- генерація окислювального стресу;
- порушення роботи гематоенцефалічного бар’єру;
- збої в роботі мітохондрій;
- пряме пошкодження нейронів.
Камал Дуа, фахівець з фармацевтичних наук Технологічного університету Сіднея, пояснює, що ці процеси взаємно підсилюють один одного.
«Мікропластик фактично послаблює гематоенцефалічний бар’єр, роблячи його проникним. Коли це відбувається, активуються імунні клітини та запальні молекули, що потім завдає ще більшої шкоди клітинам бар’єру».
За його словами, організм реагує на пластик як на чужорідний об’єкт. Це запускає запальний каскад і призводить до посиленого утворення «реактивних форм кисню». Водночас знижується ефективність антиоксидантних систем, які мали б контролювати цей процес. Звідси – пошкодження білків і клітин мозку.
Ще одна проблема – енергетичний дефіцит. Мікропластик заважає мітохондріям виробляти АТФ. Коли клітини отримують менше енергії, страждають нейронні мережі.
«Цей дефіцит енергії послаблює активність нейронів і в кінцевому підсумку може пошкодити клітини мозку. Всі ці процеси пов’язані між собою», – додає Дуа.
Учені також простежили можливий внесок мікропластику в механізми розвитку нейродегенеративних захворювань. Йдеться про накопичення бета-амілоїду та фосфо-тау-білка при хворобі Альцгеймера, а також α-синуклеїну при хворобі Паркінсона. Тобто частинки можуть посилювати вже існуючі патологічні процеси.
Прямого доведеного причинно-наслідкового зв’язку поки що немає, наголошують автори. Але тенденція очевидна й потребує подальших досліджень.
Науковці закликають зменшувати контакт із пластиком у повсякденному житті. Це порада, яка може знизити ризики.
«Уникайте пластикових контейнерів і пластикових обробних дощок, не користуйтеся сушаркою, вибирайте натуральні волокна замість синтетичних і їжте менше оброблених і упакованих продуктів», – радить старший науковий співробітник Технологічного університету Сіднея Кешав Радж Паудель.
Мікропластик – маленькі частинки з великим впливом. І саме зараз учені намагаються зрозуміти, наскільки далеко прямують наслідки цієї глобальної присутності пластику в нашому житті.