Українці залишаються одними з найбільш працелюбних у Європі, але рівень їхніх зарплат усе ще суттєво відстає від європейського. Причина не в бізнесі й не в бажанні людей працювати. Проблема значно глибша.
Про це заявив голова профільного парламентського комітету Данило Гетманцев, пояснивши, чому економіка країни досі не дозволяє платити працівникам на рівні ЄС. Ключове слово – продуктивність.
“Середня продуктивність праці в Україні приблизно в 3 – 5 разів менша, ніж у країнах ЄС, і в 7 – 10 разів менша, ніж, наприклад, у Німеччині. Це означає, що українські компанії довше виробляють той самий продукт, витрачають більше ресурсів на ті ж результати і тому важче конкурують на зовнішніх ринках”, – наголосив Гетманцев.
Це вже не лише питання економіки. Це соціальний виклик. Низька продуктивність тягне за собою слабкі зарплати, скорочує можливості для працевлаштування вразливих груп і підштовхує людей до пошуку роботи за кордоном.
Попри те що українці працюють більше годин на тиждень, чемпіонами з ефективності це не робить. І причина, за словами Гетманцева, зовсім не у “ледачості”.
“Показник продуктивності праці вимірюється співвідношенням ВВП до кількості працівників або відпрацьованих годин. Це історія не про ледачість, а про системні чинники, що найбільше впливають саме на рівень ВВП”, – зазначив він.
Серед головних факторів – застаріла інфраструктура, дефіцит інвестицій у техніку й автоматизацію, слабкі управлінські практики, проблеми з логістикою та фрагментований бізнес. До цього додається тінізація економіки, коли підприємства дробляться задля зниження податків і втрачають доступ до капіталу й технологій.
Окремий удар по продуктивності завдала війна. Руйнування заводів, релокація підприємств, втрата потужностей – усе це безпосередньо б’є по обсягах виробництва.
Та відставання, за словами Гетманцева, не є вироком. Навпаки – це шанс для ривка.
“Інвестиції у підвищення продуктивності праці – це ключ до того, щоб економіка могла рости, українці отримали вищі зарплати, а країна ставала конкурентнішою”, – підкреслив він.
Окремо він звернув увагу на соціальний ефект модернізації та автоматизації виробництва.
- Залучення людей з інвалідністю через усунення фізичних бар’єрів та використання дистанційного управління, спеціалізованого ПЗ й ергономічних робочих місць.
- Розширення ролі жінок за рахунок зменшення частки важкої фізичної праці та відкриття доступу до інженерних, операторських і управлінських посад.
- Зниження потреби в трудовій міграції, оскільки попит на низькооплачувану фізичну роботу поступово зменшується.
На тлі дефіциту кадрів бізнес дедалі частіше говорить про залучення мігрантів. Утім, за логікою Гетманцева, потенціал усередині країни і досі використовується не повністю.
“Таким чином, інвестиції в модернізацію, автоматизацію та професійну освіту – це не просто економічний, а стратегічний соціальний інструмент, що забезпечує інклюзію, підвищує доходи українців та зміцнює національний трудовий потенціал. І коли будуємо національні стратегії, то в першу чергу маємо використовувати такі можливості для зростання, а вже потім думати про залучення трудових мігрантів”, – підсумував він.
Рецепт простий за формулою, але складний у реалізації: інвестиції, технології та освіта. Саме звідси, як наголошують у парламенті, і починаються європейські зарплати.