У центрі Луцька рідні та близькі морпіха Владислава Григорчука зустріли захисника, який повернувся з російського полону після більш ніж трьох років неволі. Бійця 36-ї бригади обміняли на початку жовтня.
На Театральному майдані зібралися ті, хто чекав його від 2022 року: родина, друзі, побратими. Сам Владислав не спілкувався з журналістами – організатори просили не турбувати його через стан здоров’я. Але поруч були ті, хто тримав зв’язок із захисником, читав кожен лист і щодня чекав на звістку.
Його мама, Тетяна Григорчук, розповіла, що останні роки жили лише очікуванням листів, які приходили раз на пів року.
“Дочекалися сина нарешті. Чотири роки не був дома якраз. Богу дякувати, що живий, здоровий. Реабілітацію треба буде проходити”, – сказала вона.
Службу Владислав розпочав у листопаді 2021 року – разом із двоюрідним братом Віталієм. Той загинув у квітні 2022 року. Про це повідомила тітка звільненого Наталія Шендрик, яка згадує про останній бій свого сина і все ще зберігає надію.
“Сина мого звати було Віталій. Він загинув 11 квітня у 2022 році. Вони йшли, їхня бригада йшла на прорив. Вони попали під обстріл і дуже тяжке поранення отримав і так він загинув. Але моє серце вірить, може якесь буде чудо, я все-таки його чекаю і для мене він живий”, – сказала жінка.
Разом з мамою Владислава чекала й його дівчина Наталія Ілиняк. Вона теж писала листи – інколи замість слів підтримки це були просто знаки того, що вдома його пам’ятають.
Григорчук повернувся в Україну 2 жовтня в рамках обміну, під час якого додому повернулися 185 українських захисників, серед них – троє військовослужбовців з Волині.
Для родини Григорчуків цей день став завершенням багаторічного очікування і початком нового етапу – довгої реабілітації, але вже поруч з близькими.