Михайло Лопушик, герой з Волині, неодноразово стояв на захисті рідної землі від агресора. Його життя обірвалося на війні, і його смерть залишила глибокий слід у серцях родини, друзів та односельчан.
Погожого травневого дня, коли на подвір’ї родини Лопушиків зібралися сотні жителів Прилісного та навколишніх сіл, сонячні промені не могли загоїти тугу. Усі згадували молодого, ще неодруженого чоловіка, який віддав своє життя за свободу України.
«Михайло Лопушик був в оперативному резерві першої черги. Він брав участь у АТО, підписав контракт із ЗСУ та служив у ООС, де отримав поранення», – розповів Олександр Плужнік, начальник Першого відділу Камінь-Каширського РЦК та СП.
Після початку повномасштабного наступу Росії Михайло добровільно повернувся до війська і приєднався до 81 окремої аеромобільної бригади. Його група пішла на розвідку і потрапила під обстріл, що завершилося його загибеллю 2 травня 2025 року в селі Олександрівка Донецької області.
«Михайло був дуже відповідальний та щирий. У нього було сильне почуття обов’язку, і саме тому він пішов воювати знову після того, як отримав поранення», – згадує класна керівничка Ірина Скорик.
Михайло, наймолодший із трьох братів, до війни працював монтером колії на ДП «Волиньторф». Він неодноразово служив у складі 95 десантно-штурмової бригади. Під час ООС отримав поранення – осколок від снаряда пошкодив його легені. Після операції в Одеському госпіталі він продовжив службу.
Останній раз Михайло спілкувався з рідними на Пасху, коли вся родина зібралася за столом. Він сказав, що у нього все добре. Однак 29 квітня родина ді