Ковельська громада знову у скорботі — війна забрала життя ще одного свого сина, захисника України Олександра Козака. Його серце зупинилося після важкого поранення, отриманого влітку цього року під час ракетного удару по навчальному центру.
Олександр мріяв повернутися додому, до міста, де минуло більшість його життя. Але, попри тривале лікування, наслідки поранень виявилися фатальними. 2 листопада він помер у львівській лікарні. Сьогодні ковельчани попрощалися з Героєм, який став до лав Небесного війська.
Більша частина життя Олександра Козака минула у рідному Ковелі. Він навчався у школі №4, здобув фах техніка-технолога в машинобудівному технікумі. Після строкової служби в Яворові на Львівщині повернувся додому, одружився з Вікторією та разом виховував її доньку Катерину, якій тоді було лише три роки.
Упродовж понад двадцяти років Олександр займався підприємництвом, згодом працював разом із дружиною у дитячому садку №12. Це була звичайна українська родина з повсякденними турботами, мріями і планами на майбутнє. Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік, попри проблеми зі здоров’ям, твердо сказав, що стане на захист України, коли настане час.
У грудні 2023 року його мобілізували. Спочатку служив на Ковельщині, а вже з лютого — у складі 37-ї окремої бригади морської піхоти на Херсонщині. Як стрілець-снайпер військової частини А4635 він виконував завдання з переправи техніки на лінію фронту.
Олександр був спокійним, уважним і добрим. Любив книги, цінував тишу й ніколи не нарікав на військові будні, навіть під час телефонних розмов із близькими. У травні його відправили на навчання, а вже 4 червня ворог завдав ракетного удару по навчальному центру. Воїн отримав важкі травми хребта та внутрішніх органів.
Після поранення він пройшов тривале лікування в лікарнях Полтави, Львова, Чернівців і Ковеля. Усвідомлюючи, що не зможе ходити, не втрачав оптимізму — планував облаштувати майстерню, реставрувати старі металеві речі, навіть замовив обладнання, яке встиг відправити додому.
На жаль, медицина не змогла подолати наслідки війни. 2 листопада 2025 року Олександра не стало.
«Україна втратила Захисника, а рідні — люблячого чоловіка, батька, сина і брата. Людину, яка щиро любила життя, цінувала кожен день і кожну дрібницю», — сказав міський голова Ігор Чайка під час прощання, висловивши співчуття дружині Вікторії, доньці Катерині, матері Людмилі Іванівні, брату Олегу та всім рідним.
Олександрові Козаку було 53 роки. Він міг ще довго жити, творити, бути поруч із близькими, але війна забрала його майбутнє. Героя поховали на Алеї Слави міського кладовища.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України.